- Эй, Ной, ответь-ка, старина,
В чем колдовство твое сокрыто?
Я видел утром как стадA
Текли к подножию холма,
Там где твое корыто!
Решил устроить скотный двор?!
Животные твои, быть может,
Развесив уши примут вздор,
Что Бог всем вынес приговор
И мир весь уничтожит!
- Ну ты, старик, такой смешной!
Ты что городишь? Сам не знаешь!
- Да он уже давно такой!
Седой и глупый старец Ной!
Он болен, понимаешь?!
- Ты слышал, что он городил,
Махал руками от волнения?!
Бог в небе воду сотворил!
Он в тучи там ее налил
Чтоб истребить творение!
Какая в воздухе вода?!
Ребенок даже это знает!
Ведь если б там она была,
Ее бы туча пролила!
Воды там не бывает!
- Сто двадцать лет - немалый срок,
С годами от него не легче!
Он говорит, что он - Пророк!
Что Сам Творец, великий Бог
Ему все тайны шепчет!
А что ж Господь сказать забыл,
Что древесина не годится?
Вся в пОрах, словно старый сыр,
И сколько б Ной ни засмолил
Судьба ей - утопиться!
- Он неученый лицедей!
Оставь, не обращай внимание,
Безумных полон он идей!
Уже достало всех людей,
Нелепое сказание...
Ковчег, он говорит, спасет!
Лишь в нем дано сокрыться душам!
Какой глупец туда войдет?
Ведь туча воду не прольет;
Ученых бы послушал!
Ковчег чернеет на холме,
Нелепой формой удивляет,
Стоит обмазанный в смоле...
А Ной на этом корабле
До хрипа всех сзывает!
***
Так потешал Пророк людей,
А сам, от горя почерневший,
Стоял в отчаянии у дверей,
И плакал, звал войти скорей,
Как будто сумасшедший.
Он не сводил с тропинки взгляд
Но там никто не поднимался,
Клонился к вечеру закат,
А там, внизу, не веря в ад
Весь люд с него смеялся.
И тыча в сторону холма
Шумели дети и кричали.
Насмешки, глупость и хула,
Неуважения слова
Беспечно с губ слетали.
Народ отверг последний шанс
Пока он дружно потешался
Закрыл Бог дверь в вечерний час
Ушел с земли Пророка глас,
Суд тихо приближался.
Семь дней ковчег закрыт стоял
Светило ярко в небе солнце...
В ковчеге скот мычал, рычал,
А Ной помои выливал
Чрез верхнее оконце
Толпа же, мимо проходя,
Плечами только пожимала....
Но капля первая дождя
С небес сорвавшись, как стрела,
На землю вдруг упала...
Разверзлось небо над людьми
Из-под земли разлились вОды.
Кричали матери с детьми,
Удар поднявшейся волны
Смывал с земли народы.
Молясь в плену сердечных мук,
Согнул Ной старые колени...
И долго раздавался стук -
Стучали громко сотни рук...
В просмоленные двери
Душа разбилась на куски
В скорбях терзаясь и рыдая.
Истошный вопль пронзал виски
Но поползли с холма пески
Вопящих погребая...
Затих вдали последний крик,
Моля спасти его с надеждой...
Но и его конец настиг.
И Ной ссутулился, поник...
Страдая безутешно...
И когда шторм ковчег бросал
В нем голос в Небо уносился
\\\"Сто двадцать лет Ты к ним взывал!
Ты так спасти людей желал!\\\"
Ной Господу молился...
\\\"Ну, почему, скажи, мой Бог! -
Кричал старик, как в исступлении
Так прост был план! Ведь каждый мог
Ковчега преступить порог,
И обрести спасение!
Я Слово каждое Твое
Передавал им, как Послание.
Но мимо них оно прошло,
В сердцах - неверие, и зло,
И гордость, и тщеславие...\\\"
Так, между небом и водой
Ковчег пылинкою качался
Пророк Господний верный Ной
Спасенный со своей семьей
В молитве утешался.
---------------------------------------
Ничто не ново на Земле
Господь сценарий повторяет,
Пророка глас позвал людей,
И Суд так близко у дверей
И каждый это знает.
Пусть будет так...свидетель - Бог
Он лично Слово охраняет!
Давно за грех уплачен долг...
На рубеже земных эпох
Он Милость предлагает
Не будет поругаем Бог
Твоей насмешкой и презрением
Тебя терпел Он сколько мог
Им послан был к тебе Пророк
Чтоб принести спасенье.
Эгоистична и глупа
Натура грешная людская
Живет к пророчествам глуха
И в суете своей слепа
Спасенье отвергая
Насмешкой и хулой полив
Пророка что обещан Словом
Грехом эпоху обагрив,
Ошибки те же повторив
Пренебрегает Богом.
Не веря в Суд и не боясь,
Призыв Отвергнув К жизни вечной
Живут не каясь, не молясь,
И в час последний веселясь,
Как в Ноя дни, беспечно.
В конце веков, в конце времен
Ты слушай, Человек, и помни:
Несчастный, ты - приговорен!
На суд и смерть ты обречен ...
Бог что сказал - исполнит ...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
